+38 (095) 460-09-73, +38 (093) 244-32-92, +38 (067) 672-66-77
Обратный звонок
Например, KORG-TM50
В корзине пока нет товаров
Выбор по параметрам:
  • Бренд
  • Роздрібна євро
    • От  До 
unnamed.jpg
Скрипковий феномен Олега Криси

Скрипковий феномен Олега Криси

Знаменитий український скрипаль Олег Криса (учень педагога Костянтина Михайлова і легендарного професора Давида Ойстраха) вже більше як півстоліття захоплює і дивує своєю виконавською майстерністю світову музичну спільноту. Напрочуд грандіозний його репертуарний доробок охоплює скрипкові шедеври старовинної італійської спадщини, епохи бароко, віденських класиків, композиторів-романтиків, найяскравіші зразки музики ХХ сторіччя та найбільш знакові твори українських композиторів. Йому винятково близькими і досконалими є інтерпретація камерних творів, великих концертно-симфонічних форм і скрипкових мініатюр. І у всьому притаманною йому є стилістична досконалість, вишуканість, витонченість і філігранність мистецької художньої майстерності. Він виступає з кращими диригентами і оркестрами світу, а його неперевершеним партнером була його дружина – видатна піаністка Тетяна Чекіна. Афіші найвідоміших концертних залів світу, рецензії, обширна, грандіозна дискографія свідчать про невичерпний потенціал музиканта.
Велич своєї мистецької постаті Олег Криса продемонстрував неймовірним музичним марафоном „Історія скрипкового концерту”, що відбувся у Львові у жовтні і грудні 2015р., де було представлено еволюцію цього жанру за 300 років. Цей проект складався з чотирьох „Філармонійних вечорів” і налічував виконання 12 найбільш репрезентативних зразків Концертів для скрипки з оркестром. Важко відразу назвати концертанта, який би наважився в такі стислі терміни зреалізувати цей задум і на такому високому „еталонному” рівні.
Перший концерт (17 жовтня 2015) складався з виняткових творів – від барокових витоків до класичної вершини.
В Концерті для скрипки з оркестром Мі-мажор Й.С.Баха - Олег Криса виявив вишукану барокову стилістику, штрихову філігранну легкість, величну сакральну кантилену у ІІ частині і блискучу віртуозність у фіналі.
Наступним був унікальний опус В.А.Моцарта - Концерт для скрипки з оркестром Ля-мажор КV 219, де показ віртуозних властивостей поєднується з наспівністю в дусі італійської кантилени, але домінує витончена диференційована техніка смичка. Тут Соліст був неперевершеним у класичній артикуляції і ювелірних штрихах, у мальовничій мелізматиці і ліричній поетиці другої частини, а у фінальному Рондо легкість, політність, імпровізаційність, виняткова образність і неочікувана різноманітність між рефреном і епізодами викликали у слухачів несамовите захоплення і задоволення.
Завершальним у програмі був геніальний шедевр - Концерт для скрипки з оркестром Ре-мажор op.61 Л.ван Бетховена. Це - масштабний симфонічний твір з напруженим емоційним тонусом, де віртуозний блиск не затьмарює філософської глибини задуму і ліричної природи солюючої партії. Новаторським тут є поєднання класичних і романтичних рис, де вагомою є роль мінору при загальному мажорному нахилі. В цьому творі соліст Олег Криса відтворив масштабність, глибину та багатство образів, інтенсивність тематичної розробки і довів зміст концертування не до показового блиску, а до розкриття і утвердження головної ідеї через діалог солюючого інструменту і оркестру. Особливої уваги і захоплення викликало виконання вельми складної Каденції Ф.Крейслера до першої частини, зокрема той епізод, де одночасно накладається звучання Головної і Побічної партій.
Виконавськими партнерами Олега Криси в цьому концерті були камерний оркестр “Віртуози Львова”, концертмейстер Володимир Дуда, диригент – Сергій Бурко.
Другим етапом скрипкового “марафону” 23 жовтня 2015р. було виконання концертів епохи романтизму.
Концерт для скрипки з оркестром соль-мінор ор.26 Макса Бруха у яскравому виконанні Олега Криси зачарував слухачів своєю романтичною піднесеністю, мелодичною щирістю, особливо в Другій частині, патетикою, пафосом, блискучим відтворенням сольної партії з ефектними технічними прийомами у фіналі.
Концерт для скрипки з оркестром мі-мінор ор.64 Фелікса Мендельсона-Бартольді продовжив музичне свято мистецтва Олега Криси, який винятково витончено і досконало показав віртуозну майстерність і блиск, підкорені розкриттю лірико-драматичних, мрійливих і споглядальних образів. Це слід відзначити в інтерпретації Олега Криси особливо другої частини – Аndante з його неповторною кантиленною красою звучання. Основна тема характеризується пісенною, широкою мелодичною лінією. Заворожуючим було звучання скрипки соліста при появі інтонації нової теми у двоголосному викладі на тлі тремолюючих фігурацій, що відіграють роль гармонічного акомпанементу. В кульмінаційній зоні соліст своїм звучанням досягнув апогею при появі октав, що привнесли патетичний відтінок. Поступово схвильованість зникає, і у солюючої скрипки ще більш прозоро та споглядально звучить основна тема Andante. Концентруючи свою увагу на ідеальному звучанні кантилени зі своїм неповторним вібрато в ліричних епізодах, Олег Криса створює умови для яскраво контрастного сприйняття фінальної частини. Досконало відчуваючи музичну форму, він винятково елегантно виконує поетичний ліричний перехід (Allegretto non troppo) до фіналу.
Фінал - рондо-соната (Allegro molto vivace) – Олег Криса виконує з притаманною йому граціозною жартівливістю, святковим, піднесеним колоритом. Тут було загальне захоплення публіки дивовижною легкістю і феєричною майстерністю правої руки у володінні смичковими штрихами.
Тріумфальним завершенням другого етапу в циклі “Історія скрипкового концерту” було виконання знаменитого Концерту для скрипки з оркестром Ре мажор op.77 Йоганнеса Брамса. Це своєрідний центр всього жанру скрипкового концерту, найбільш досконалий його зразок, зокрема перша частина – Allegro non troppo. В цьому творі партія скрипки насичена значними технічними труднощами, які не мають характеру віртуозної самоцілі, а органічно виникають з музичної концепції твору. Торкаються вони головним чином лівої руки скрипаля: подвійні ноти, далекі інтервальні стрибки, atacca звуків у високому регістрі тощо. В Першій частині – знаменитий Олег Криса своїм виконанням продемонстрував яскравий приклад брамсівського сонатного Allegro, де спостерігалася інтенсифікація дії скрипкових виразових засобів при збереженні їх академічного класичного функціонального спрямування. Загостреність інтонації, гармонії, активність ритму, фактури, форми, контрастів, ідеальний баланс насиченості і розрідження звучання, лаконічність і вичерпність думки, відсутність загальних епізодів, наскрізний розвиток в цьому творі в його інтерпретації попросту вражаючі. В його переконливому виконанні спостерігається епічна міцність, поетична лірика, драматична патетика і рельєфність контрастів. В інтерпретаторській концепції соліста спостерігається дуже цікавий ланцюг стилістичних асоціацій. А саме, звучання щільних акордів у солюючої скрипки – пов’язуть уяву публіки з Чаконою Й.С.Баха; ритмічна енергія, переважання квартових інтонацій нагадують про Л Ван Бетховена. Принагідно слід відзначити, що у Олега Криси тут внутрішнім рушієм драматургічного розвитку стає ліричне начало в його скрипковому романтично-суб’єктивному вираженні, всі драматичні пориви підготовані глибокими процесами в ліричній сфері. У його виконанні вершиною-метою стає прекрасна тема Побічної партії соліста, справжня брамсівська „тема кохання”, що балансує на межі реальності і чутливої примарності, їй притаманне бажання щезнути, розчинитися у відлітаючих мотивах скрипки, що у нього в руках. В цьому творі Олег Криса особливу увагу приділяє досконалості техніки лівої руки. Насичене використання акцентованих широких стрибків, подвійних нот і різноманітних акордів вирізняє власне експресію і прозорість, а не віртуозність як самоціль. Щирою виразовістю відрізняється його кантилена – ніжна і прозора у верхньому регістрі, м’яко-наспівна в середньому, глибока і насичена в нижньому. Надзвичайно різноманітна сольна партія виявляє широке коло виразових і технічних можливостей інструменту. Скрипка бере участь в репрезентації і розвитку всього тематичного матеріалу на рівних правах з оркестром – „розходяться” вони тільки в протилежних межах: в протиставленні епічного оркестрового і ліричного „вокального” варіантів тематичного матеріалу.
Виконання Каденції було ефектним, змістовним і винятково наближеним до першоджерела.
Скрипка Олега Криси в Adagio володарює безроздільно, але її вступ відтягується повним проведенням теми у солюючого гобоя, що створює ефект „відчудження” і сприяє ще більшій виразовості кантилени. Орнаментальна варіаційність теми у соліста вносить в неї відтінок вишуканої тендітності і імпровізаційної свободи, що сприяє природності переходу до середньої частини, де фігурації набувають ще більш ліричного характеру, а згодом і драматичної експресії. Наскрізна лінія його виконання витончених фігурацій продовжується в репризі, що починається як дует гобоя і пануючої над ним скрипки. Поєднання простоти і витонченості, широкого мелодичного дихання і ясного рель’єфу форми з деталізованістю, інтонаційною єдністю, з наскрізним розвитком мотивів досягає в Adagio вершини досконалості, властивої виконавській манері Олега Криси.
Традиція утвердження життєвої енергії, втіленої в стихії народного танцю спостерігається у заключних частинах інструментальних концертів ще з часів Й.С.Баха і А.Вівальді. Представлений у виконанні Олега Криси скрипковий шедевр Й.Брамса своїм фіналом Allegro giocoso, ma non troppo vivace демонструє це найяскравіше і отримує найбільш радісне і могутнє відображення. Звучання його скрипки нерозлучно пов’язане з експресією і пристрастю угорських наспівів. Вогняний запал танцю у фіналі втілений в рамках ритмічної і структурної організації не позбувається характерної лаконічності і досконалої ясності форми. Натиск енергії в побічній партії, підкреслений октавами у скрипки, підсилює тріумфально-героїчний характер музики, відтіняючи її скромною, ніжною лірикою центрального епізоду і нагадуючи певну спорідненість з другою частиною, особливо в епізоді дуету скрипки і гобоя. В коді, де основна тема підлягає улюбленим брамсівським варіаційним метроритмічним видозмінам, раптом промайнув „хроматичний мотив” з Adagio. Епічна міць tutti нагадує і про першу частину. Adagio і фінал органічно її доповнюють, розширяючи „панораму світу” до справжнього всеохоплення в інтерпретації Олега Криси.
В цьому симфонічному концерті успішному втіленню у життя цих неперевершених творів партнером соліста Олега Криси був Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії, диригент – Сергій Хоровець.
Аналізуючи виконання Концерту для скрипки з оркестром Й.Брамса, необхідно згадати і найбільш ефектну, найбільш наближену до першоджерела Каденцію видатного скрипаля – Й.Йоахіма, що створювалася в час написання самого концерту, оскільки сам автор звертався за виконавськими порадами до нього. Каденція лаконічно охоплює майже весь тематичний матеріал першої частини, надзвичайно тонко і органічно передає дух і настрій цього твору. В інтерпретації Олега Криси вона відрізняється вишуканою майстерністю з огляду неперевершеної скрипкової техніки і винятково досконалого трактування.
В третьому етапі цього незабутнього скрипкового „марафону”, що відбувся 3 грудня 2015р. прозвучали: Концерт №1 Ре-мажор ор.19 для скрипки з оркестром С.Прокоф’єва, Концерт для скрипки і камерного оркестру №3 А.Шнітке та Концерт для скрипки з оркестром Ре-мажор ор.35 П.Чайковського.
Перший концерт для скрипки з оркестром ор.19 C.Прокоф’єва відноситься до одного з найяскравіших і новаторських творів музики ХХ сторіччя. Це тричастинний концерт з незвичним розташуванням частин: в першій та третій частинах панують помірні наспівні настрої, а середня частина – швидке віртуозне скерцо. Загальна концепція твору лірична, завдяки головній партії, яка неодноразово повторюється, відкриває і закінчує першу частину, а потім звучить у розширенні в самому кінці фіналу концерту. Своїм виконанням цього твору Олег Криса винятково витончено відтворив ліричну мелодику раннього С.Прокоф’єва. В його інтерпретації вона прекрасна своєю дивною, своєрідною красою. У нього, як і належить, їй не притаманна психологічна напруга і насиченість, вона дуже наспівна, вишукано проста, мелодійна лінія розвитку дуже ясна і чітка. Природу скрипки він виявляє з найбільшим ефектом, соло не протиставляється оркестру, а зливається з ним, надаючи великого значення тембру. Соліст знаходить таке звучання, яке відповідає поетичному і мрійливому характеру, мислить „довгою мелодією”, досконало дослуховуючи останні ноти в лігах, які є зв’язковими ланками у фразі. Справжнє захоплення тут викликає його неперевершена вібрація і зміни смичка, а також рельєфне динамічне розподілення розвитку мелодії, озвучування кожної ноти, особливо кульмінаційні.
Перша частина циклу побудована на різкій зміні контрастних образів. Контрастом до головної партії є віртуозна зв’язкова з інкрустованими трелями і модулюючими пасажами. Побічна тема по характеру казкова, фантастична, скерцозна. Як вишукано, майстерно і природно це вдалося О.Крисі, зокрема в тих епізодах, де з’являється примхливий ритм, де зустрічаються форшлаги, хроматизми, акценти, гострі, але елегантні штрихи з легким вібруванням звуків.
Розробка - теми трансформуються і набувають рис сарказму і гротеску. Фанфарний початок розробки (кварти-квінти) поступово переходять в енергійну, пульсуючу народну сцену з „скоморошими” підголосками в оркестрі, pizz. скрипки –імітація балалайки. Тут соліст Олег Криса майстерно створює градації наростання, використовуючи різні технічні засоби від широких діапазонних пасажів до подвійних нот. Динаміка і темпи постійно зростають, а який у нього гострий маркований, але не „сухий”, штрих біля колодки. Слід відзначити, які він продемонстрував майстерні елементи скритої поліфонії, ніде немає прояву надмірного форсування звуку, і винятково точне інтонування! В епізоді соло скрипки meno mosso, після бурхливої розробки, соліст виявив унікальне ведення смичка при переході на повільний темп і спокійну вібрацію на динаміці Р. В скороченій репризі повертається ліричний настрій, звучить тільки головна тема, що проходить у флейти в сповільненому, у порівнянні з експозицією, темпі, а скрипка виконує con sordino в верхньому регістрі ніжні пасажі. Олег Криса відтворив їх незначним відрізком в кінці смичка, непомітно міняючи штрих легато на деташе (дубль-штрих) і навпаки в нюансі РР. Заворожуючим було кришталево чисте інтонування, особливо це відноситься до півтонів у високому регістрі. Кода – прозвучала як чудо інструментального колориту і вияв глибокого поетичного почуття.
Друга частина концерту Vivacissimo, блискуче скерцо – п’ятичастинне рондо, свого роду perpetum mobile. Енергійна, чітко ритмічна мелодія з хроматичних послідовностей стрімко злітає вгору, легкі і швидкі пасажі, зміна pizz. і arco, флажолети у супроводі флейти і струнних, що віддалено імітують звук балалайки. Соліст Олег Криса з неймовірним молодіжним запалом вигравав коротким цупким смичком (середина-колодка) майже на місці. Пасажі у нього гралися легкими пальцями, невеликим відрізком смичка, вся тематика прозвучала компактно, дуже чітко ритмічно, інтонаційно філігранно. В цій короткій темі С.Прокоф’єв використав велику кількість різноманітних гострих штрихів: акценти, крапки, спікато, маркато, рікошет, pizz. з arco, короткі ліги з крапками і акцентами. Слід відзначити, що головна тема – це жарт, а епізоди - це вже гостра іронія. Як це все барвисто, блискуче і переконливо прозвучало. Перший епізод – sul G, штрих staccato marcatissimo біля колодки, а далекі інтервальні стрибки у соліста виявилися з ідеальною точністю попадання. Другий епізод - sul ponticello, con tutta forza. Тема дещо механічного складу, тим не менше, вона в Олега Криси виявилася напрочуд з виразним фразуванням. У всьому Скерцо, що проходить в безперервному русі, соліст продемонстрував справжню художню скрипкову віртуозність.
Фінал- Мoderato знову повертає нас у світ лірики. Вона прозвучала врівноваженою, життєстверджуючою. Соліст виявив величезну майстерність у розвитку мелодичної лінії, адже вона має надто широкий діапазон, (протяжність останньої теми - 23 такти!). Олег Криса тут мислив неймовірно довгою фразою-лінією, логічно її вибудував, привівши її до кульмінації фіналу. Тематичний матеріал прозвучав плавно, без відчуття змін смичка, переходи в лівій руці вельми мелодійні. Ідеальними і барвистими прозвучали скрипкові гами (іронія Прокоф’єва над естетикою того часу), на тлі яких звучить тема ostinato у туби, контрабасів і віолончелей. Справжній симфонічний розвиток надає особливого драматизму цій кульмінації. В коді тут поєднується головну тему третьої частини у флейти соло з головною темою першої частини у скрипки, а тематична арка об’єднує весь концерт. Найважливіше в коді – соліст виявив вишуканий тембр звуку при винятковій інтонації, що відповідало елегантному настрою, внутрішній гармонії і поетичній споглядальності.
Наступним твором, обраним Олегом Крисою в цій програмі був Третій концерт для скрипки і камерного оркестру Альфреда Шнітке, присвячений Олегу Кагану. По емоційній спрямованості він співставляється з цілим рядом творів, що відносяться до жанру меморіалу, траурність і трагічне сприйняття життя — основа його змісту. У цьому розумінні цей опус у творчості А.Шнітке можна поставити в один ряд з його «Реквіємом», Фортепіанним квінтетом, поруч з пізніми творами Д.Шостаковича (зокрема, з його Альтовою сонатою) та з Шостою симфонією П.Чайковського. Ці паралелі не випадкові. У Третьому концерті трагічне гранично загострене, звідси особливості композиції і драматургії. На противагу поступальної, «висхідної» драматургії (як, наприклад, у Concerto grosso №1, у Квінтеті), у Третьому концерті зустрічається скоріше «спадаюча» лінія розвитку, з темповим і драматургічним уповільненням до кінця. Три частини циклу (композиція концерту являє собою зв’язану ще з романтичною традицією «поемну» форму, що з’єднує в собі риси сонатності і циклу) - це три етапи «драми»: І частина (вона ж сонатна експозиція) — зав’язка дії, II частина (розробка) — дія і III частина, фінал (реприза сонатної форми) — епілог, розв’язка. Але при цьому Ш частина, у якій уже не відбувається ніяких «подій», виявляється в драматургічному відношенні найбільш значною, підсумковою. І хоча вона триває приблизно стільки ж, скільки І частина, через відсутність контрастів, з яких будується І частина, фінал здається більш протяжним: це прощання, яке хочеться щоб тривало нескінченно. У концерті — три драматургічні сфери. Дві з них — антагоністичні, на яких базується драматургія твору; третя з’являється як результат цього протиставлення. Олег Криса винятково вибудував інтерпретаторську концепцію, створивши надзвичайно витончений діалог соліста й оркестру, що відповідно до романтичної традиції може бути розшифрований як конфлікт індивідуальної свідомості особи і ворожого їй оточення. Конфлікт ведучих сфер діє на трьох масштабних рівнях. Перший містить у собі каденцію соліста і розділ, в якому експонуються духові інструменти — це зав’язка дії (умовно її можна назвати інтродукцією, що передує дії); композиційно - це головна тема сонатної експозиції. Другий рівень — вся експозиція (І частина циклу) — перший етап дії, зіткнення основних драматургічних сфер, що приводить до появи третьої. Третій рівень — весь цикл, де після експозиції основного конфлікту в І частині (експозиції) випливає етап дії (контрдія), що приводить до кульмінації (II частина — розробка) і підсумку, післямові (Ш частина-реприза-кода). Перше зіткнення антагоністичних сфер відбувається в інтродукції: сольна каденція скрипки і слідом за цим розділ, у якому беруть участь тільки духові інструменти. Соліст Олег Криса винятково образно представив тембр солюючої скрипки, що асоціюється з людським голосом, індивідуальним, особистісним началом. У даному випадку чверть тонова трель (власне кажучи, виписане вібрато) у сполученні з гостроекспресивними хроматичними мотивами робить його індивідуальну скрипкову інтонацію гранично нервовою, емоційно оголеною. Зовсім іншого колориту звучання музики додає тембр духових інструментів, залучення яких владно перериває жагучий речитатив скрипки. Тут особливо відчутним є антагоністичне співвідношення двох контрастних тембрових груп, особливо солюючого струнного і духового інструментів — це композиційний драматургічний прийом. Тринадцятьом духовим (до речі, вони, як і належить, були розташовані на передньому плані сцени) протиставляється струнний квартет, що при цьому вводиться в дію тільки на межі П і III частин і бере участь потім у III частині. До цієї ж пори лише солююча скрипка Олега Криси змушена «стримувати напір» духової групи, і тут драматичне напруження досягло граничної гостроти - щемливий, тремтячий голос скрипки і чотири октавний мертвий унісон низьких духових. Слід відзначити як соліст відтворив плавну, хвилеподібну лінію скрипкової кантилени — і чітко вивірив «геометричне» завоювання строго гармонійного простору звучання духових, що розширюється по вертикалі. Гранична індивідуалізація, емоційна експресивність — в одному випадку, і безпристрасна об’єктивність — в іншому. Потік звуків, що виплеснувся назовні як жагучий заклик, наштовхується на непрохідну стіну, яку ніщо не в силах похитнути. Живе і неживе, життя і смерть — проблема невичерпна і, напевно, нерозв’язна. Після гранично насиченого драматичними подіями, гострохроматизованого матеріалу головної і сполучної партій - усе раптом завмирає, і в цій тиші, особливо підкресленій тужливо протягнутою педаллю валторн, ледь чутний голос скрипки. Олег Криса своїм неперевершеним звучанням скрипки створив контраст настільки сильний і несподіваний, що тема ця в його виконанні перетворилася в центр експозиції. Мелодія гранично проста — симетрично розширюються мотиви, розділені паузами. Тема звучить у солюючої скрипки, як і в початковій каденції, але тут вона має зовсім інший жанровий вигляд — це не експресивний речитатив, а чисте, майже „дитяче” наспівування в пів голоса. Своєю ритмічною волею соліст додає симетричному розширенню мотивів-реплік природний подих. Витончена простота, структурна ясність і чіткість - головні риси звучання його скрипки та вишуканої інтерпретації, її природня краса народжує відчуття незахищеності і крихкості. На противагу цьому звучить похмурий хорал духових, створюючи емоційний контраст. Тут в партії солюючої скрипки немає протестуючих інтонацій, але вона є головною «діючою особою», уособленням індивідуальної свідомості. Соліст Олег Криса партію скрипки, її тематизм наповнює невичерпною емоційною насиченістю, а у гострий і напружений мелодизм її вкладає стільки щиросердечного болю, стільки етично і естетично високого, що драматургічні акценти зміщуються – відчутня «кількісна», «якісна» та моральна перевага.
З перших же звуків II-ої частини наступає моторошний, примарний світ: холодна, похмура, тверда, колюча або нескінченно, до жаху тягуча емоційна звучність, у якій немає живих людських інтонацій, живого подиху, немає „повітря”. Це бездушна машина, що перемелює все навколо, але їй протистоїть індивідуальна свідомість і в цьому «героїзмі розпачу» — трагічна висота, що тримає у постійній напрузі. Три великих розділи частини відповідають різним етапам боротьби, послідовно і неухильно просувають до катастрофи. Перший демонструє загострений варіант експозиційного співвідношення сфер, що зберігають тут свою індивідуальність, цілісність і визначену незалежність одне від одного. Активність кожної з конфронтуючих сфер досягає межі: хроматично загостреним лініям скрипки відповідають, поглинаючи все більший звуковий простір, хроматичні акорди духових. Гранична поляризація приводить до якісного зрушення — починається взаємодія сфер, їхнє інтонаційне взаємопроникнення. З’являються «тіні», «двійники» скрипкового голосу з групи духових, котрі перекручено відтворюють інтонації скрипки. У свою чергу партія скрипки теж змінюється під впливом другої сфери — у ній відбувається процес інтонаційної деіндивідуалізації. Другий розділ — перехідний, але емоційно гранично трагічний. У соліста Олега Криси ілюстративно образно на тлі секундових «повзучих» фігур в дуже високому регістрі виникає речитатив вступної каденції, у контексті інтонаційної «знеособленості» розробки він стає найсильнішим фактором виразності. Це жагуче благання про нездійсненне, чвертьтонові трелі звучать дуже жалібно і приречено. Третій, останній, етап розробки відзначений авторською ремаркою скерцандо, що відноситься до партії скрипки. Це важливий переломний момент — відбувається жанрова трансформація, що здобуває тепер риси похмурої гротескової скерцозності, щось типу dance macabre. На тлі хроматичних акордів, остінатно повторюваних у джазовому асиметричному ритмі, виникає перекручена, що по-диявольськи „кривляється” мелодія в скрипки, в гостроритмізованому малюнку якої неможливо впізнати головну і побічну теми, що є її джерелом. Це моторошний, механізований танок — пародія на світ шляхетний і світлий. Поступово скрипковий голос поглинається усе більш активними духовими. І востаннє в партії скрипки виникає спроба осмисленого інтонування - у дуже високому регістрі на fff звучить фраза, що нагадує початок інтродукції, але вона обривається на високому звуці. Це все було виконано Олегом Крисою настільки переконливо, що створювало враження виразної акторської зображальної майстерності. Потім після паузи випливає алеаторична кульмінація — своєрідна каденція оркестру, протиставлена вступній каденції соліста. Використання алеаторичної техніки дає можливість перевищити граничний рівень напруги. Самостійність кожної лінії, їхня інтонаційна однаковість, безперервне «механічне» повторення фігур і в результаті — загальний звуковий хаос, у якому перемішується і перемелюється все живе і неживе — повна картина краху, розпаду, маревного кошмару. Кульмінація здається нескінченною через її механічну незмінність. В образній структурі твору треба було зробити це «ходіння по муках», пройти через усі кола пекла, щоб з абсолютною неминучістю з цього краху народилося щось нове. Тільки після такої оголеної, нещадної, болісної картини фінал сприймається як мерехтіння світла, і стає природною завершальною ланкою драматургічного ланцюга. Після хаосу і розпаду — неземна гармонія і небесна краса. Ця незвичайність теми створює тяжіння до неї і потребу повторення, що надає риси рондальності, а в епізодах одна за іншою проходять теми експозиції, немов спогади минулого. Загальна атмосфера — піднесено-урочиста. Скорбота піднімається на рівень високого пафосу, але без екзальтації, і в цьому змісті фінал — розв’язка драматургічного вузла і зона катарсису. У фіналі панує гармонія примирення і зникає конфліктність, відсутня антагоністичність тембрових протиставлень скрипки соло і духових. Це закладено вже в головній партії-рефрені. Друга тема фіналу звучить у духових, являє собою стрункий і урочистий хор, що супроводжує й підкреслює сольно-дуетну першу тему. У коді ж духові зникають зовсім, і останнє передкодове проведення теми-рефрену звучить тільки в струнних, перетворюючи її в піднесений хорал, що є спадом-вичерпанням у коді. З партії скрипки зникають протестуючі ноти, вона цілком зливається з ансамблем струнних. Світлі примирні репліки скрипки створюють відчуття катарсису і почуття завершеності, вичерпання розвитку. В Третьому скрипковому концерті А.Шнітке у виконанні Олега Криси відчутним був індивідуально-особистісний відтінок у розкритті надзвичайно глибокого змісту.
Заключним твором у третьому етапі скрипкового „марафону” Олега Криси був Концерт для скрипки з оркестром Ре-мажор ор.35 П.І.Чайковського, що поєднав у собі всі найвагоміші риси сольно-віртуозного і симфонізованого типів жанру. Починається твір речитативом-монологом скрипки, який своєрідним ліричним епіграфом. Вступ у виконанні Олега Криси прозвучав спокійно, задумливо, велично з яскравою експресією (Moderato assai). Скерцозна тема головної партії у його виконанні стала справжнім зразком поєднання наспівності з енергійною ритмічністю пасажів. Сконцентроване емоційне звукове багатство і ювелірна витончена віртуозність штрихів, вишукана вальсовість і величність з рисами полонезу, вольові маршові ритми, скерцозно-примхливі ходи та блискуча бравурна каденція свідчать про невичерпний художній і технічний потенціал соліста. Все це в поєднанні з особливим прагненням до органічного ансамблю з оркестром, спільного нюансування – створює зворушливу, чарівну інтерпретацію.
Канцонетта - ліричне інтермеццо між монументальною першою частиною та масштабним фіналом - у виконанні Олега Криси прозвучала напрочуд наспівно і мрійливо. Його шляхетне звучання кантилени, з винятковим тонким вібруванням і неповторним веденням смичка створили одночасно світлий і піднесено натхненний настрій.
Особливе захоплення викликало виконання ним масштабного, могутнього фіналу, з його танцювальністю, веселощами та дещо сповільненими, наповненими елегантним комізмом, фразами. Тут варто відзначити чудове виконання художніх колористичних прийомів і блискучий арсенал віртуозної штрихової техніки соліста.
Досконалій інтерпретації цих творів сприяло партнерство з Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії, диригент Тарас Криса.
Заключним - Четвертим етапом коронного скрипкового „марафону” Олега Криси, що тріумфально відбувся 10 грудня 2015р. було виконання Перших концертів для скрипки з оркестром Мирослава Скорика, Кароля Шимановського і Дмітрія Шостаковича.
В Першому скрипковому концерті М.Скорика з’являється речитатив як специфічна форма лірико-експресивного висловлювання. Образний зміст цього твору охоплює схвильовану речитацію з нахилом в драматизовану епічність, задушевну ліричність, філософські роздуми і запальний танок. Від першої частини, викладеної в “карпатській” інтонаційній сфері і проведеної на рівні високого емоційного напруження, соліст Олег Криса приходить у фіналі до апофеозу ритму і руху. Все у концерті підпорядковане стихії руху – цілеспрямованого, наповненого стрімкою динамікою. Три частини концерту (”Речитатив”, “Інтермеццо”, “Токата”) - це ніби три форми руху. Інструментальний речитатив в цьому творі сприймається як свого роду “преамбула” перед схвильованою музичною розповіддю, де основну роль відіграє тріоль, інтонаційно наближена до думового епосу. На тлі сонористичного шелесту струнних, що грають за підставкою, звучить виразна декламаційна тема, яку Олег Криса відтворив в автентичній манері інтонування, імітуючи народну експресивно-загострену псалмодію. Вихідна теза першої частини, її змістовне зерно – народний лідійський наспів - поступово “визріває” у соліста, де скрипка “розбиває” її на окремі структурні ланки, подаючи їх в різноманітних інтонаційних і ритмічних видозмінах і комбінаціях та акцентуючи при цьому характерну тріоль. Після проведення в партіях соліста і різних інструментів оркестру, тема-теза поступово втрачає значущість. Вона переінтоновується в розвиненому скрипковому solo, що сприймається як монолог героя і становить антитезу до початкової теми – енергійної, об’єктивної за змістом.
В першій частині йде чергування ряду розділів, в яких мелодії інструментального типу змінюється наспівною речитацією з відповідною вказівкою автора “rubato”. Відтворюючи загальний характер тематизму в цій частині соліст Олег Криса виявив яскраве володіння якісним уривчастим, маркованим штрихом martele, а також вміння поєднати коротке стрімке detache з легатними епізодами. Напружено-драматичне solo rubato він виконав на струні “соль”, нагадуючи народні награвання з характерними трелями, “заплачковими” мордентами, імпровізаційним ритмом тощо. Речитацію-монолог скрипки в кінці цієї частини він потрактував як своєрідну каденцію, однак позбавлену віртуозного блиску. Подібне трактування каденції спостерігається в скрипкових концертах багатьох композиторів ХХ століття, зокрема, К.Гартмана, Е.Кршенека, К.Вайля, А.Казелли, А.Берга, Б.Бріттена, Д.Шостаковича.
Другу частину Концерту (”Інтермеццо”), де домінує ліричне начало, побудовано на засадах антифону: виразні фрази, або й цілі розділи, виконувані солістом, постійно протиставляються партії оркестру. Вже на початку частини зосередженому, гармонійно дещо жорсткому хоралові дерев’яних духових інструментів відповідає solo скрипки. Репліки соліста підкреслюють кожне нове проведення хоралу, що дає право говорити про риси рондоподібності. Строфи хоралу сприймаються як рефрен, а контрастуючі репліки соліста – як епізоди. Соліст виявив тут вельми рельєфну темброво-регістрову барвистість, густоту, щільність, в’язкість звучання, а нерідко майстерно протиставляв цьому розрідженість та прозорість фактури, шукаючи і відтворюючи скрипкові барви, використовуючи різноманітні типи pizzicato, як при виконанні окремих звуків, мелодичних ліній, акордів, так і для створення звукових “плям”. Скрипкова техніка pizziсcato вживається з гліссандуванням при великій амплітуді vibrato, glissando нa pp вводить і при грі arco.
В основі музики фіналу – образ безперервного руху. Звідси походить і назва частини – “Токата”. Енергійний характер, зумовлений нерегулярною акцентністю та змінним метром, підсилюють динамічні імпульси розвитку, що закладені у синкопованих мотивах теми. Кожне проведення рефрену соліст проходить на новому, на вищому динамічному рівні, і врешті, в кінці третьої частини тема рефрену стає кульмінацією твору. Його провідна виразова сила – енергія руху і танцювальна стихія, що стає прикладом токатного трактування партії солюючої скрипки.
У скрипковій техніці “Токати”, як і в першій частині, соліст широко і майстерно використовував ударні ефекти, уривчасті марковані штрихи (staccato, spiccato, jete), акцентоване detache i коротке пружне legato, що має суто артикуляційне значення. Всі ці засоби художньої виразовості використовувалися майстерно Олегом Крисою для підкресленого втілення скрипкової “токатності” з її остинатністю, асиметричною ритмікою, різкими поривами forte, акордами non arpegiato тощо.
Перший скрипковий концерт М.Скорика базується значною мірою на засадах рапсодійності. Його великі структурні частини-розділи контрастно змальовують різні емоційні настрої, що за змістом наближені до народного трактування інструментальної циклічності, як наприклад, у своєрідних гуцульських “віночках”, де можуть поєднуватися запальний танок “Коломийка” та обрядова пісня. Роль solo дуже важлива, інші голоси вступають з ним у взаємодію, породжуючи терпку поліфонічність. У виконанні Олега Криси цей твір сприймається як імпровізація. Три частини (рухлива–помірна–швидка) виконуються attacca, утворюючи цілісну, поемного типу монолітну композицію. В першій частині наявні риси, що нагадують побудови передкласичного “вівальдівського” концерту – контрастуюча зміна розділів tutti-solo; в третій частині прийом рефрену-рітурнеля, роль якого виконує початкова остинатна тема.
Специфічні риси жанру – віртуозні каденції – відсутні в усіх частинах, їх компенсують імпровізаційні моменти, що буквально пронизують всю музичну тканину. В цілому концерт прозвучав масштабно, з усталеною системою співвідношень у змаганнях соліста й оркестру, регістрово-тембровою контрастністю. Олег Криса блискуче виконував віртуозні пасажі, використовував високу позиційну гру, акорди та подвійні ноти, різноманітні колористичні ефекти (pizziccato, glissando), тембр однієї струни на великому відрізку твору тощо. Його техніка смичка сприяла винятково великій гнучкості і експресії виконання, раптовим змінам динаміки.
Наступним твором у виконанні Олега Криси прозвучав Перший скрипковий концерт ор.35 К.Шимановського, де зустрічається безліч темпових позначень. Деякі з них вказують межі розділів форми, деякі внутрішньо розмежовують структурні ланки відносно самостійних замкнутих фрагментів композиції.
У вступному розділі соліст Олег Криса своєю вишуканою скрипковою майстерністю представив первинні інтонаційні знаки образної системи концерту – скерцозність, експресивну лірику та витончену граціозність – які фігурують у концерті впродовж наступного розгортання. Ці елементи тематично-образної системи співіснують за принципом безконфліктного контрастування. На тлі цілотонової матерії розпочинає своє існування лірична естетська тема вступу (Poco meno mosso). Після повторного проведення скерцозного епізоду виникає ще одна надзвичайно витончена тема Molto tranquillo e dolce, написана у техніці дрібних фігурацій. Вона є прообразом тем, які звучатимуть у Lento assai та Allegretto gracioso e capriccioso. У кінці вступного розділу презентується тематичне утворення, яке можна назвати інтонаційним знаком усього концерту, зважаючи на його тотальну присутність у різних версіях та модифікаціях в усіх розділах композиції.
Vivace assaі scherzando – частина, де соліст яскраво продемонстрував послідовність структурних елементів, що сполучаються мозаїчним способом, постійно змінюючи один одного. Наступає Tempo comodo (andantino). Grazioso ed affabile.
Далі крім того, у межах Аndantino присутні ремінісценції мелодичних утворень попередньої фази форми, зокрема півтонова лейтінтонація, яка зі вступу перейшла до скерцо, а тепер і до цього розділу, ремінісценція мелодії скрипкової партії, оздоблена новою гармонічною барвою. Її ритмічно модифікована форма утворює один з важливих композиційних елементів цієї та іншої частин концерту. В оновленому ритмічному варіанті ця тематична побудова звучатиме у передкаденційній та фінальній фазах твору.
Середня ланка Andantino – Lento assai – має певну схожість до епізоду Lento tranquillo початкової фази твору. Попри наявні секундові лейтінтонації основне джерело формування творять фігуративні пасажі, викладені у філігранній дрібній техніці, які Олег Криса продемонстрував з недосяжною витонченістю і філігранною досконалістю. Скерцо зі своїми короткими повторними та варіаційними мотивами - надзвичайно чітко по формі було вибудоване солістом. Фрагмент Poco meno mosso забезпечує перехід до частини Allegretto (grazioso e capriccioso). Слід висловити захоплення у трактуванні Олегом Крисою контуру теми, що спирається на півтонові лейтінтонації і оздоблюється трелями та вишуканою орнаментикою.
Наступний розділ композиції Vivace assai володіє ознаками репризності, оскільки акумулює декілька тем, експонованих у попередніх фазах композиції, але як різнобарвно інтонаційно та емоційно-образно вони прозвучали у соліста тут. Між Andantino та Скерцо присутній фрагмент, сповнений емоцією “східної нудьги”. Його тематизм, навіяний поетичним орієнтальним образом.
Каденція поєднує за принципом контрастного співставлення інтонаційні символи різних частин композиції. Отже, каденційний та фінальний розділи комплексно підсумовують увесь тематичний матеріал, задіяний на усіх ділянках форми: каденція – образи скерцо та примхливої граціозності, фінал концентрує ліричну експресію.
Розгортання форми концерту спричинило нівелювання контурів композиції, що є характерним для фантазії. Це підкреслюють і надмірно часті зміни темпу та інтерпретаційно-виразові вказівки. Соліст Олег Криса з притаманною йому виконавською витонченістю феноменально репрезентував авторський задум твору – від вступу і до віртуозної каденції.
Заключним твором, що завершував цей грандіозний виконавський скрипковий „марафон” – був Перший Концерт для скрипки з оркестром ля-мінор ор.77 Дмітрія Шостаковича, він справив на слухачів надзвичайно сильне враження. В цьому творі історично вперше монограма DSCH була використана Д.Шостаковичем.
Перша частина, як титульна, названа автором дещо неочікувано - „Ноктюрн”. Виконуючи її Олег Криса наповнив зміст глибокими філософськими роздумами і надзвичайно зосередженим самоаналізом. Його скрипка озвучила потік вишуканої музичної поезії, витончених мелодій. На тлі самобутнього шепоту оркестру звучав інфернальний, іноді шляхетно стриманий, що змінювався обурливо настирливим, голос скрипки. Сама природа жанру настроює на поетичну споглядальність, мрійливість, Але тут панують образи глибоких драматичних роздумів, емоційна напруга яких досягає граней відчаю. Цю частину скрипаль наповнив гострими душевними муками і просвітленими мріями.
Другу частину – диявольське „Скерцо” як гнівний прояв чудовиська з карикатурними зарисовками зла Олег Криса інтерпретував з нервовими видозмінами зі стійким ритмічним пульсом. Партія скрипки-соло виконана особливо віртуозно, але це була віртуозність не зовнішньо демонстративна, а глибоко змістовна. Винятково пружна ритмічність і безпрецедентна жорсткість звучання, якої і вимагав автор, знаходилася тут майже за межею природних виразових можливостей скрипки.
Трагічна „Пасакалія” з Каденцією як драматургічний центр циклу – представлена солістом найбільш наповнено, глибоко психологічно. Скрипаль виявив несамовиту філософську, інтелектуальну емоційність. Напрочуд чарівна, відчайдушно вистраждана, ніби вийнята з безконечних і потаємних глибин серця музика в інтерпретації Олега Криси досягає крайньої напруги, набуваючи несамовито високої емоційної температури висловлювання, поряд з неймовірною піднесеністю, що сприймається як розмова соліста, як сповідь перед собою. Завдяки його емоційно-психологічній і художньо-змістовій енергетиці - мелодична лінія скрипки набуває майже мовної виразності. Її внутрішня експресія криється в глибокому відображенні змісту, а також в психологічних і артистичних здібностях та можливості Олега Криси розшифрувати і переконати слухача у задумі автора, в якого прихильність до лінеарно-поліфонічного стилю письма знаходиться у зв’язці з цілим рядом комплексів виразових засобів. Соліст визначив серед них найважливіше – це надзвичайно стримана строгість при виявленні емоцій, виняткове поєднання інтелектуальності і напруженої емоційності. В Каденції тихий, знесилений, приглушений, але живий голос солюючої скрипки, поступово набуває протестного характеру, і залишившись в безсилій одинокості, він розкривається з повною силою, розряджуючись гнівними емоційними вибухами. Безперервні ремінісценції до попередніх лейттем, що оголошені в „Скерцо” і уособлюються як єврейські, так і дещо видозмінені авторські інтонації (DSCH), загострюють атмосферу до неймовірності.
„Бурлеска” - фінал Концерту, зароджується з Каденції. Тут Олег Криса відобразив войовничо-саркастичні образи юродивих веселощів, а не народно-побутовий гротескний танець. Соліст з душевним болем передавав в іронічній, саркастичній, а то і в юродиво-спотвореній формі реалізацію задумів композитора, разом з тим знайшовши спосіб виразу „вулканічно” стриманих почуттів-думок з внутрішньою експресією відвертої, безпосередньої патетики.
І на противагу до традицій класичних творів циклічної форми, тут уже не слід очікувати переможного танцювального Фіналу. Д.Шостакович закінчує концерт вражаючою гротескною „Бурлескою” – цим безглуздим „юродивим” танцем на костях з невпинною, безмежною жовчністю карикатурності образів.
В змістовій єдності всіх частин полягає виняткова концептуальність задуму всього концерту. Після трагічного „Ноктюрну” виникають картини відвертої екзекуції „Скерцо”, настрої невимовної скорботи і безсилого спротиву в „Пасакалії” і Каденції та образи юродивих веселощів у фіналі, в „Бурлесці”. Сама „Бурлеска” войовничо-саркастична, технічно феєрична і стрімка. Але має особливий відтінок і сумне забарвлення. Це сміх крізь сльози. Д.Шостакович говорив, що в музиці Бурлески виражена „радість людини, що вийшла з концтабору”.
Заключний концерт цього грандіозного скрипкового „марафону”, Олега Криси відбувся також з Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії. Винятковою мистецькою окрасою була партнерська співпраця з диригентом Тарасом Крисою.
Особливого натхнення і благословення у цьому „коронному” циклі скрипкових концертів видатний соліст Олег Криса отримав від своєї Мамусі, пані Марії Криси. Вона була присутньою на всіх концертах і з величезним захопленням милувалася своїми надзвичайно талановитими Сином та Внуком.

Володимир Заранський
Професор
Львівської національної музичної академії
імені Миколи Лисенка


Возврат к списку


0  
Мария
Здравствуйте! Я бы хотела узнать а как крепится съёмный кармашек на чехол?
Имя 0  
0  
Віра Подолянчук
Доброго дня!
На металеві кнопки.
Имя 0  
Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений
 
Скрипковий феномен Олега Криси Скрипковий феномен Олега Криси
Знаменитий український скрипаль Олег Криса (учень педагога Костянтина Михайлова і легендарного професора Давида Ойстраха...
Узнайте больше
Олег Крыса, тест скрипки "CKM-Luthier" Олег Крыса, тест скрипки "CKM-Luthier"
Олег Крыса профессор Истменской школы музыки в Рочестере (штат Нью-Йорк, США) отзыв о мастеровых инструментах СК...
Узнайте больше
Відкриття музичної академії Відкриття музичної академії
2 листопада відбувся концерт з нагоди урочистого відкриття Міжнародної Музичної Академії «СКМ» за участю Олега Криси та ...
Узнайте больше
  • Lenzner
    Alice
    Jakob Winter
    L'ARCHET BRASIL
    Knoll
    Penzel
    DOERFLER
  • Teller
    Aubert
    MILO STAMM
    wittner
    BONMUSICA
    Warchal
    Yamaha
  • Westminster
    Viva_la_musica
    Vandoren
    Thomastik
    Thomann
    selmer_logo
    Selmer
  • Rovner
    Rico
    Rascher
    protec
    Prim
    Pilgerstorfer
    PETZ KOLOPHONIUM
  • PeterPonzol
    PearlFlutes
    OttoLink
    Meyer
    LeblancClarinets
    Laubach
    LA_TROMBA_MUSIC
  • kun
    KORG
    Konig&Meyer
    Kanee
    JodyJazz
    Hill&Sons
    Hetman
  • Griego
    Giardinelli
    Gewa
    GatorCases
    FrancoisLouis
    DAddario
    Corelli
  • claude-lakey
    Chevalets_Despiau
    Brancher
    Berg-Larsen
    berglarsen
    Beechler
    Bari
  • Bam
    Alexander Reeds
    Dukoff
    Yanagisava
    Pirastro
    Larsen
    Jargar Strings